Гімалаї
...Одного ранку я прокинулась трішки по 5. Уже починало сіріти. Група, яка була зі мною ще спала, а мені просто ж захотілось чогось нового. Висота була під 4 тисячі метрів. Горами гуляв туман, ходили яки, вийшла одна старша пані з вінком сухих квітів, потім, мабуть, її чоловік з саморобним знаряддям праці. Вінок поставили на невеликий насип. Почали обкурювати місцину й низько кланятись до землі перед статуєю якогось із богів. Обійшли чотири рази поспіль ділянку землі і тільки тоді почалася робота...
...Бахтапур. Давня столиця Непалу. Кілька годин у місті. Весела радісна юрба. Поперу іде козел. За ним музики з бубнами. Ринок. Купа торговців курми, які нещадно скуповують містяни. Як з'ясувалось - день жертвоприношень. Хочеш отримати більше - даєш більше. Малі потреби чи статки - малі пожертви. Море крові. Вона повсюди. Місцеві босоніж ходять у тому місиві, перемішуючи чорнобривці, кров, пил і запах поту. Видовище не з кращих. Мені було моторошно і я не могла дивитись на те, як просто так ріжуть тварину: без цілі, без мети, просто, щоб її викинути і подарувати в жертву богам. Однак для індуїзму - це звично.
Непал. Перше місто в Азії, в яке я пірнула і яке поглинуло мене з головою, забравши, серце, розум і душу. Відокремити гори від побуту - річ неможлива, адже побут і формується підо впливом оточчям, яке тебе або захищає, або яке щоденно робить нові виклики, які хочеш чи ні, але змушений приймати.
Яким він є Непал? Напевно в кожного відповідь своя. Для мене - різний. Від території, де мешкають люди, від того, скільки там туристів, від релігійності залежить багато. Буддизм, індуїзм і подекуди, кажуть, трапляються навіть християнські храми, хоча як вони прижились у цьому не християнському світі, яке їхнє піддаття і злиття з іншими культурами... мені невідомо.
Для мене Непал - це люди. Зазвичай доброзичливі, відкриті, щирі. Які охоче приймуть туристів і почастують чаєм чи всім, що мають. Для мене це далбат(в основі рис), який місцеві їдять двічі на день, зовсім не користуючись кухонним приладдям. Зазвичай їдять руками. Це мільйони туристів, які, як мурахи, заповнюють кожен незаповнений простір столиці Катманду, скуповуючи відповідне спорядження, з яким незабаорм вирушать у гори.Це шоста ранку та шосте вечора - час, коли незалежно від пори року прокидається чи вкладається спати сонечко. Це зазвичай усмішки на людських обличчях, які звикли до бідності, але вже знайшли в цьому мир і спокій. Це прекрасні гори, найвищі гори в світі, які щоранку наповнюються туманними світилами, а щовечора - пірнають в казковий жовтогарячий відтінок.Це кілометри дороги, яку ти хочеш, можеш і знову ж таки хочеш пройти, іноді співаючи під ніс пісню "Океану Ельзи" "Еверест".Це поєднання традицій буддизму та індуїзму. Історії з життя монахів, які будь-коли можуть змінити життєвий напрямок. Це поховальні церемонії спалення покійників, які нерідко наперід знають час своєї смерті. Це радісні молитви родичів, які вірять у реінкарнацію й тому радіють, що в наступному житті на праведників чекає краще життя і краща доля. Це жертвоприношення тварин, з надією отримати винагороду чи просто налагодити зрештою своє життя.
Однак - це туристичний Непал. На його околицях життя вирує по-іншому. Діти від раннього віку знають, що таке бідність і наркотики. Місцеві ведуть війни з індусами за те, що вони ніяк між собою не можуть поділити Будду, та й не лише його, зрештою. Десь далі люди не такі гостинні... Однак... Усе це суб'єктивно, усе це лише мої враження, іноді мої дослідження-спостереження, але що найбільше - незабутні согади!
